В ці хвилини! Зеленський вражений – сказали все! “Надгробний камінь” – поставити крапку!

418 Новости Винницы

Кримська правозахисниця Ліля Гемеджі назвала на прес-конференції “7 років беззаконня. Що відбувається з політв’язнями Криму і Донбасу” страшну цифру 115. 115 політичних в’язнів Криму, розпочинає свій матеріал журналіст Віталій Портников.

За великим рахунком це 115 осіб, які перебувають в ув’язненні лише через те, що з повагою ставляться до норм міжнародного права і вважають окупований Росією Крим тим, чим він є насправді, – територією України. А вже все інше – підверстаємо під цю переконаність звинувачення, які часто не мають нічого спільного з реальністю. І тим не менше за цими звинуваченнями виносяться вироки, виявляються в ув’язненні люди, залишаються без нагляду батьків …

І в Росії, і на Заході сьогодні проявляють пильну увагу до беззаконня, пов’язаного з ім’ям опозиційного політика Олексія Навального. Європейський союз вже ввів нові санкції проти представників російського керівництва, відповідальних за переслідування опозиціонера, і це аж ніяк не кінець спроб вплинути на Кремль.

Але російське беззаконня, впевнений, почалося, звичайно ж, аж ніяк не з Навального. Воно почалося з окупації Криму.

Мені можуть сказати, що і до цього російські суди не відрізнялися особливою об’єктивністю – досить згадати справу ЮКОСа, з яким пов’язаний знаменитий термін “Басманного правосуддя”. Однак з окупацією Криму почала формуватися абсолютно нова система правосуддя, яка ігнорує власні правові норми – і норми міжнародного права.

Судіть самі. Саме після окупації Криму стали можливі процеси, на яких виносили вироки за дії, вчинені в період, коли Крим перебував у складі України навіть за чинним російським законодавством. Стала звичною практика таємних процесів, тиску на адвокатів, систематичного використання силового впливу – і це не в умовах військових дій, як, наприклад, в Чечні, а в саме що не  є в “мирний” час.

Звичайно, таку модель “судочинства” найпростіше було використовувати саме на окупованій, а потім анексованій території – але поступово вона стала охоплювати і  Росію.

Ну і найголовніше – саме після окупації і анексії Криму російське керівництво, схоже, зрозуміло, що не зможе одночасно порушувати міжнародне право і виконувати рішення міжнародних судів. Так, ймовірно, з’явилася ідея примату російського права над міжнародним, яку протягли через референдум щодо конституційних змін, а зараз застосували на практиці, коли ЄСПЛ зажадав від Росії негайного звільнення Олексія Навального. І при цьому ігнорується конституційна норма, згідно з якою рішення про те, виконувати чи ні вказівку ​​ЄСПЛ, повинен прийняти саме Конституційний суд.

Але хіба той же Конституційний суд сам не став на шлях ігнорування Основного закону, коли в 2014 році схвалив “приєднання” до Росії регіону сусідньої держави – хоча ніякої правової можливості для цього не мав? Це і є, впевнений, поступова, але неухильна деградація права.

Так що Крим – справді не бутерброд. Схоже, Крим – це надгробний камінь на могилі того, що ще залишалося від російського правосуддя до анексії півострова.