Загрузка...
В СРСР було 6 армій ракетних військ стратегічного призначення з штабами управління в Вінниці, Смоленську, Владимирі, Оренбурзі, Омську і Читі. Саме у Вінниці дислокувався штаб 43-ї ракетної армії, до її складу входили 8 ракетних дивізій на території України, три в Білорусі і одна в Росії. Після розпаду «союзу» Україна була третьою в світі ядерною державою — 17% від світового потенціалу. В 1992 році Україна, Білорусь і Казахстан оголосили про без’ядерний статус. В 2002 році розформуванням 43-ї ракетної армії повністю завершилась програма ядерного роззброєння України. Ядерні заряди вивезені, ракетне паливо утилізоване, 175 шахтно-пускових установок та 17 уніфікованих командних пункти рекультивували.
Щоб зрозуміти, з чим мали справу наші військові, як виглядав командний пункт, як сконструйована ракетна шахта, які ракети і якого радіусу дії були на озброєнні української армії після розпаду СРСР, покажемо на прикладі музею ракетних військ у Миколаївській області. Це колишня 46-та ракетна дивізія, яка входила до складу 43-ї ракетної армії. Зараз — унікальний музей, єдиний у Європі та країнах пострадянського простору. Там можна побачити, які ракети були на озброєнні, як облаштована військова частина, яка фактично під землею і що таке «червона» кнопка, якою лякають світ.
Історія розвитку ракетних військ і Карибська криза
В 1961 році американці розмістили ракети середньої дальності в Туреччині, Італії і Північній Ірландії. Вони «прострілювали» всю європейську частину СРСР. До України, Білорусі ракети могли б долетіти за 3-5 хвилин, до Уралу — за 7-10. Протиповітряних комплексів на той час не було. Тоді в 1962 році СРСР вирішив розмістити на Кубі ракети Р-12 які НАТО назвала SS-4, а американці називали «Sandal». Чому нашу ракету американці обізвали «Сандаль»? Тому що саме цією ракетою Микита Хрущов лякав американців, коли туфлею стукав по трибуні і сказав: «Мы вам покажем Кузькину мать». Цей вираз чули всі, але Хрущов сказав ще фразу, яку не афішували: «Они нам черь посадили под мышкой, за что мы этот черь им посадим на жопе». Це про розміщення на Кубі ракетних комплексів.
Таких ракет «Sandal» під час Карибської кризи на Кубі було 42 штуки. Довжина ракети 22 метри 10 см. Дальність польоту 2080 км. Тобто, з території Куби всю територію США вона прострілювала. Несла ракета всього один заряд. Називався він моноблок і його потужність складала 1 мегатонна. Для порівняння, 6 серпня 1946 року американці скинули атомну бомбу на Хіросіму, потужністю 15 кілотонн, тоді відразу загинуло 140 тисяч людей. А ракета SS-4 – в тисячу раз потужніша – мільйон тон тротилу. Ніхто не знає які могли б бути наслідки, якби використали цю зброю.
Карибська криза закінчилась вона тим, що СРСР прибрав ракети з Куби, а США – прибрали ракети з Туреччини. Але американські ракети залишились в Італії, Північній Ірландії. Тому в 1987 році Горбачов підписав договір про ліквідацію ракет середньої і малої дальності, за яким США забрали ракети середньої дальності з Європи.
Після 1987 року на озброєнні з’явились міжконтинентальні балістичні ракети з дальністю польоту 11 тис км.
Рахуйте колеса
Щоб визначити, який саме ракетний комплекс перевозиться, можна порахувати кількість осей, на машині, яка перевозить ракету. Три осі – це тактична ракета («Точка-У»). Чотири – оперативно-тактична ракета. Шість осей — ракета РСД 10 «Піонер» (ракета середньої дальності), за НАТО — SS-20. Якщо сім осей – це «Тополь», а вісім – це «Тополь-М», який зараз на озброєнні РФ. Потрібно було просто рахувати колеса…
В 46-й ракетній дивізії, біля Первомайська, яка входила до складу 43-ї ракетної армії, на озброєнні стояли ракети SS-24 «Skalpel», яких в Україні було всього 46! Одна така ракета покривала територію в 200 тис квадратних кілометрів.
Шахтно-пускова установка глибиною 35 метрів. Вона виконана технічно з апаратурним відсіком, захисним пристроєм, стаканом. Загальна вага захисного пристрою — 121 тонна. Безпосередньо до стакана шахти був підвішений контейнер з ракетою РС-22 (SS-24 «Скальпель»). Ці комплекси перебували на бойовому чергуванні в Первомайську з 1989 по 1999 рік. Поруч з шахтно-пусковою установкою знаходиться пункт чергового. Це будівля з вікнами, але без дверей. Вона була захищена колючою проволокою та сіткою під електричною напругою. Вхід – через підземелля.
Конструкція шахти командного пункту виконана аналогічно шахті пускової установки Її глибина 40 метрів. Командний пункт являє собою металевий контейнер завдовжки 33 метри, вага 125 тон. Контейнер має 12 відсіків. Вхід теж через підземні «коридори».
У всіх відсіках знаходиться апаратура та обладнання. В 10 відсіку обладнана кімната для перебування військових з спальними місцями, санвузлом і всім необхідним. Навіть мікрохвильова піч була, що для 1987 року є унікальним.
Бойова обслуга у складі 2-х чоловік постійно несла бойове чергування в 11 відсіку на 30 — метровій глибині протягом 6 годин почергово. Шахта обладнана вантажопасажирським ліфтом.
Командний пункт міг функціонувати в автономному режимі протягом 45 діб.
Саме там, на глибині 30 метрів в командному пункті встановлена так звана «червона» кнопка. Насправді вона сірого кольору і не одна. Просто так натиснути на кнопку не можна було. Запуск ракети міг здійснитись тільки синхронним натисканням двох кнопок, двом відповідальними особами одночасно.
10-й сектор
Сатана. «Satan» — міжконтинентальна балістична ракета
Ракета на озброєнні перебувала з 1988 року. дальність стрільби складає 15 тис км. Її довжина 34,3 метри, максимальна стартова вага – 211,4 тон, а маса головної частини – 8,7 тон. Її розробило КБ «Південне» в Дніпрі і там її виготовляли. Правда, на озброєнні України цієї ракети ніколи не було.
За 60 секунд згорає 160 тон палива, і за хвилину ракета долає 160 км.
В музеї справжня ракета, яка була забракована. Ракету привезли з Харківського військового училища. «Сатану» можна побачити тільки в двох місцях – у Первомайську і у Вашингтоні – в музеї космонавтики. Колись Горбачов дав американцям.
Що було на Вінниччині
Біля Якушинець до 1984 року базувався 60-й ракетний полк. Саме там були шахтні розміщення ракет, але середньої дальності – Р-12. Зараз на місці військової частини груди бетону. Ракетна шахта засипана, підземні переходи, командний пункт, теж засипані. Про те, що на місці була військова частина, свідчить тільки бетонна дорога.
Залишки командного пункту ракетної армії військ стратегічного призначення, який використовувався приблизно з середини 1960-х до середини 1970-х років, можна побачити у лісовому масиві на околиці Вінниці по вулиці Сергія Зулінського. Фоторепортаж ТУТ.